• За даними ВООЗ по всьому світу 5,8 % чоловіків та 9,5% жінок протягом року мають мінімум один епізод депресії. Частота випадків депресії серед жінок складає 1 на 4, в той час як серед чоловіків – 1 з 10.

• Люди із хронічними соматичними захворюваннями мають більший ризик розвитку депресії, порівняно з іншими. Так, наприклад, депресія була діагностована у 27% людей, що страждають на цукровий діабет, у 29% людей, які страждають на гіпертонію, у 31% людей, які перенесли інсульт, у 33% хворих на рак і в 44% людей з ВІЛ / СНІД.

• Депресію оточують багато міфів і стереотипів. Наприклад, всупереч поширеній думці, наявність депресії не обов’язково є результатом складних життєвих обставин. Розлучення, важка втрата близької людини, вихід на пенсію, скорочення на роботі тощо можуть підвищити ризик виникнення депресії, проте не є її причинами. Депресія спричиняється цілою низкою факторів, серед яких і генетичні, і соціальні, і психологічні.

• Депресія – це не ознака слабкості характеру чи лінощів, і її неможливо подолати самотужки.

• Депресія і поганий настрій – це не одне і те ж саме. Коливання настрою і переживання смутку чи незадоволення є нормальним людським явищем. Проте, депресія дуже відрізняється від цих станів своєю тривалістю, тяжкістю порушень настрою і впливом на якість повсякденного життя.

• Депресія має низку ключових симптомів, які спричиняють стрес і негативний вплив на повсякденне життя. Досвід переживання депресії може бути різноманітним і відрізнятися у різних людей, але він завжди буде включати пригнічення настрою (смуток, відчуття порожнечі, безнадійності) і / або помітне зниження відчуття інтересу та задоволення від всіх чи майже всіх видів діяльності.  У підлітків ці симптоми зазвичай поєднуються із вираженим зростанням дратівливості.

• Людям зі схильністю до депресії властиво тлумачити життєві обставини більш негативно. Вони більше застрягають на негативних переживаннях й зазвичай інтерпретують двозначні або неясні ситуації негативно.

• Депресія має тенденцію повторюватися. У більше ніж половини людей, що мали один випадок приступу депресії, відмічалися повторні епізоди.

• У дітей, у яких хоча б один із батьків має депресію, ризик розвитку депресії складає 50%.

 

Детальніше

Загальновідомо, що нашим дітям потрібна наша увага. Те, наскільки батьки усвідомлено й уважно взаємодіють, спілкуються, граються зі своїми дітьми, впливає на розвиток дитячого мозку. Розум батьків формує контекст взаємодії з дитиною, а цей контекст, у свою чергу, формує розум дитини.

Проф. Едвард Тронік, досліджуючи вплив батьківської чутливості й уважності на соціальний, емоційний та пізнавальний розвиток дитини, ще у 1975 разом зі своїми колегами провів експеримент, який назвали “Кам’яне лице”.

Експеримент полягав у тому, що спочатку матерів просили взаємодіяти зі своїми тримісячними дітьми так, як вони це робили зазвичай. Потім експериментатор просив припинити спілкування на короткий час. Матір повинна була сидіти і дивитися на дитину з “кам’яним”, нерухомим, позбавленим емоцій обличчям близько двох хвилин. Залишаючись в позиції лице до лиця, вона з відсутнім виразом обличчя мусила ігнорувати будь-які звертання дитини.

Як це впливало на дітей — демонструє відео:

Спочатку діти виглядали здивованими і починали використовували усі доступні їм засоби, щоб “повернути” маму: усміхалися, лепетали, показували щось, тягнулися до обличчя матері руками, могли обурено пищати чи кричати. Протягом цих двох хвилин, поки вони не мали нормального відгуку на свої дії, немовлята демонстрували негативні емоції, пригнічення, починали відвертатися, намагатися відповзти від матері, плакали. Хоча матір залишалася фізично поряд і навіть продовжувала утримувати зоровий контакт з дитиною, її емоційна недоступність і холодність була таким сильним стресом для немовляти, якому воно не могло дати раду.

Після двох хвилин “кам’яного лиця” батьки відновлювали з дітьми теплий контакт доти, доки їх самопочуття не поверталося до норми.

Експеримент Троніка ілюструє те, як емоційна недоступність та дефіцит емоційного відгуку близького дорослого може швидко переключити дитину зі стану налагодженого доброго контакту у стан відчаю. За умови наявності попереднього досвіду здорової емоційної взаємодії, контакт між матір’ю і дитиною легко відновлювався. Втім, в іншому випадку дитина не отримує шансу відновити стан доброї соціалізації, що провокує застрягання у стресі, наслідком якого можуть стати порушення в розвитку.

Детальніше

Як допомогти дитині адаптуватися до дитячого садка

Деякі вихователі дошкільних закладів вважають, що дитину краще віддавати у дитсадок у півтора-два роки. Мовляв, вона мало що розуміє і сприймає усе “як так і треба”, а, отже, менше протестує, ще не встигла звикнути до того, що весь час вдома, з мамою, менше проблем тощо. Втім, з точки зору потреб самої дитини, відвідування дошкільного закладу корисніше починати пізніше, коли дитині вже виповнилося 3 роки. Вважається, що в такому віці і нервова система, і психіка малюка вже досягли певної зрілості, яка необхідна для більш впевненої та самостійної поведінки.

Тривалість адаптаційного періоду може коливатися від двох тижнів (швидка адаптація) до півроку і більше (затяжна адаптація). Процес звикання до нового середовища може по-різному проявлятися у поведінці дитини. Навіть якщо ззовні здається, що малюк ніяк не відреагував на зміни у своєму житті, це не означає, що адаптація не відбувається.

Довготривале, важке звикання до дитячого садка у ширшому розумінні є проявом проблеми сприймання і пристосування до будь-чого нового. Найпомітнішим симптомом при цьому є страх розлуки. Для трирічного малюка типово переживати тривогу, страх, гнів при розлуці із близьким дорослим. Добра адаптація це не тоді, коли дитина цих переживань не проявляє, а тоді, коли вона може впоратися з ними. Нездатність впоратися зі страхом блокує дитячу дослідницьку поведінку, а, отже, звужує пізнавальну активність.

Серед ознак важкої адаптації можуть бути такі:

• при розлуці дитина довго плаче і не може заспокоїтися;
• вечірні істерики вдома;
• у новому дитячому колективі ні з ким не дружить і не спілкується;
• боїться вихователя;
• у дитячому садку відмовляється їсти, спати, ходити в туалет, гратися тощо;
• у поведінці дитини проявляються нетипові для неї реакції на звичні, здавалося б, ситуації;
• зниження імунітету та загострення соматичних захворювань та інше.

Допомогти дитині адаптуватися до дитячого садка – це дати їй підтримку і навчити справлятися із сепараційною тривогою і страхом нового. Для батьків це не буде важко, якщо тільки вони самі не переповнені власними страхами, тривогою, напругою. Важливу роль у тому, наскільки легко дитина справляється із тривогою розлуки, відіграє власний досвід її батьків, те, як вони вміють долати свій страх покинутості, справлятися із почуттям вини від “покидання”. Можна сказати, що добрий емоційний стан матері — запорука доброго процесу адаптації дитини до нового. Підвищення материнської тривоги може бути пов’язане з її власним дитячим досвідом розлук. Головною умовою ефективної адаптації є позитивне мамине і татове ставлення до дитсадка, вихователів; їх відкритий інтерес і радість з приводу дорослішання дитини.

Підготовка до дитячого садка

Для відвідування дитсадка дитина не мусить мати якихось академічних знань, спеціальних умінь чи навичок. Головним критерієм готовності є те, що вона може залишатися без мами на певний час. Враховуючи те, що дитячий садок – це суттєві зміни у житті дитини, підготовка до цих змін повинна бути завчасною. Важливо заздалегідь розширити коло спілкування як дорослими, так і дітьми; дати можливість дитині більше проявляти самостійність, активність, ініціативу у грі, побутових ситуаціях, спілкуванні, виборі тощо. Корисним буде гратися у дитячий садок, читати про нього книжечки, малювати, говорити про цю майбутню подію. Часто практикується спільна прогулянка з дітьми і вихователем у другу половину дня на майданчику дошкільного закладу, в який батьки планують віддати свого малюка.

Початок відвідування

Допомога дитині призвичаїтися до нового середовища у дошкільному закладі – це рівноцінне завдання як батьків, так і вихователів. Важливою є довіра і співпраця між ними. На період адаптації із вихователем можна домовитися про індивідуальний режим відвідування. Наприклад, перше перебування у групі може тривати одну-дві години, без залишання на обід чи сон. Потім, тижнів через два, можна додати обід, пізніше – сон. Подовжувати перебування дитини в дитсадку слід поступово, але без обривів і тривалих перерв. Важливо, щоб відвідування було стабільним, оскільки передбачуваність, повторюваність, стабільність ситуації знижує тривогу і сприяє добрій адаптації. Якщо раптом дитина не хоче іти в садок, слід з розумінням ставитися до такого її вираження тривоги і страху, але відвідування не припиняти. На період адаптації до дитсадка важливо, щоб вдома дитина мала більше емоційного і теплого спілкування, більше простору для спільної спонтанної гри. Важливо проявляти уважність і повагу до її переживань.
Корисними будуть ритуали ранкового збирання. Щоб уникнути підганяння, швидких зборів, слід будити дитину завчасно. Велике значення має підготовка до дороги, сама дорога. Щоб не перевтомлювати дитину, дорога не повинна бути довгою, тому чим ближче дитсадок, тим краще.

Розлучаючись з дитиною у дитсадку, уникайте несподіваних, непередбачуваних “зникнень”. Використовуйте ритуали прощання (чарівне слово на вушко, поцілунок, іграшку з собою, якась мамина річ із собою). Розкажіть дитині, чим будете займатися за період її відсутності. Опишіть, як виглядатиме ваша зустріч, коли ви прийдете її забирати. Поясніть, що буде відбуватися з дитиною у дитсадку. Якщо дитина тривожиться і не може заспокоїтися, пояснюйте доступними простими словами те, що відчуває дитина і що відбувається з нею в даний момент. Показуйте, що ви розумієте її і приймаєте її почуття. Необхідно говорити з дитиною про розлуку, вислуховуючи її протест у відповідь, імовірний гнів або вередування, залишаючись при цьому спокійним. Не слід казати “не плач, ти вже дорослий, дивись, ніхто не плаче”. Не порівнюйте з іншими дітьми і не забороняйте дитині плакати. Важливими є ваш спокійний, теплий і впевнений тон голосу, вираз обличчя. Будьте чесні і послідовні у своїх обіцянках дитині.

Детальніше