Існує тісний зв’язок між емоційним станом і шкірою (Дж. Кан). Всі ми безсвідомо прирівнюємо шкіру до особистості в цілому, шкіра стає символом індивіда, фізичною границею його Я. Це ілюструють такі розповсюджені вирази як «рятувати свою шкуру» або «лізти не у свою шкуру», «пережити на власній шкірі». Наявність тісного зв’язку між шкірою і психікою констатували багато дослідників, в тому числі Дозуальд, Крайбіх, Сол, Бруннер, Пайнз та ін..
Шкіра є провідником, завдяки якому ми переживаємо усі види відчуттів, приємні і болючі, і через яку ми виражаємо емоції, своє ставлення до ситуації. Всім відоме почервоніння від сорому, чи спітніння від хвилювання тощо. Шкіра – це надзвичайно експресивна частина особистості, яка є дзеркалом емоційного стану людини.
Шкіра також відображає і психічний стан дитини. Перший рік після народження немовля сприймає світ через шкіру, дотик і рух. Цей період також знаменується тісним емоційним зв’язком з матір’ю, настільки тісним, що немовля сприймає себе невідділимим від матері, так наче вони є продовженням один одного, тобто матір є частиною його самого. Завдяки шкірі, новонароджений відчуває те, що відчуває і робить матір. Це відбувається доти, доки у нього не розвинуться інші його здібності. Без перебільшення шкіра стає засобом спілкування між дитиною та матір’ю. Одним із прикладів може бути заспокійливий ефект контакту «шкіра до шкіри», який передає через дотик запах, тепло, почуття близькості, задоволення, безпеки.
Дослідники виявили такі зв’язки між появою шкірних захворювань і станом психіки у дітей:
- Найбільш очевидною причиною шкірних захворювань є глибокий емоційний конфлікт між бажанням любові і страхом бути відкинутим. Цей конфлікт бере початок у ранньому дитинстві, зокрема у немовлячому віці.
- Шкірні чи алергічні прояви, що розвиваються у дітей, нерідко є результатом накопиченої всередину й відстроченої напруги, яка, з якоїсь причини, не може отримати розрядку в міжособистісних ситуаціях. Тобто, психосоматичні прояви шкірних симптомів є віддзеркаленням тієї невивільненої напруженості, яка мала би бути врегульована в соціалізований спосіб або на міжособистісному рівні.
- Емоційний стан дитини може посилити або послабити викликаний алергеном симптом, такий як, наприклад, утруднене дихання. Saul L .J. припускає, що саме емоційний стан призводить до тих фізіологічних змін, які ініціюють алергічні симптоми або ж роблять організм чутливим до впливу алергенів.
- Нездатність дитини досягти емоційного задоволення у стосунках отримує своє вираження у виникненні шкірних захворювань: переживання такої фрустрації призводить до змін кровообігу у шкірних покривах і до змін активності шкірних залоз. Це може мати вияв у психосоматичному постійному свербінні і надмірному чесанні шкіри дитиною.
- Часто виникнення шкірних симптомів розцінюється і як безсвідомий спосіб дитини привернути уваги, що є вираженням потреби компенсувати нестачу задоволення від емоційного контакту з оточуючими.
Завжди поява симптому на шкірі – це сигнал від дитини до матері: «Побач мене і допоможи мені: зі мною щось відбувається, з чим я сам не можу дати раду».
За матеріалами: Психология и психопатология кожи: [тексты / сост. и науч. ред. С.Ф. Сироткин, М. Л. Мельникова]. – М. : Когито-Центр, 2011. – 384 с.